Вышгород

Європа милась демидівським милом

Сьогодні, коли у нас так багато говориться про євроінтеграцію України, то мимоволі звертаєшся до нашої історії. Неймовірно, але факт: починаючи з XVI століття, Україна вже була членом тодішнього Євросоюзу! І відігравала там далеко не останню роль у його економіці.

І з топоніміки населених пунктів Вишгородського району досліднику напевне впаде в око те, що багато сіл носить назви стародавніх промислів. Це і не дивно, бо 400 років тому Вишгородщина була економічно важливим районом України. У той час, коли Донбас і Кривбас були ще Диким полем, у нашому регіоні зосереджувалася гірничорудна і металургійна промисловості, хімічна і лісотехнічна галузі. Скажімо, Гута Межигірська, Гута Катюжанська — це села, які виникли на місці гут — склоплавильних заводів. «Гута», за словником В. Даля — від німецького «hutte» — хатина, хоча в іншому значенні — вогняна тяга у зворотному напрямку — до склодува.

Інший приклад — Рудня Димерська та затоплена морем Рудня Толокунська — це ніщо інше, як залізорудні заводи. Саме там у давнину видобували болотну руду і виплавляли з неї метал. Плавили метал у Лютежі, Демидові та інших селах району. До речі, бурого заліза і сьогодні вдосталь на Вишгородщині. Щоб визначити вміст руди у болоті або озері, можна, за прикладом наших предків, опустити туди березову кору: якщо через деякий час зовнішній бік кори роз'їсть іржа, то сміливо видобувайте руду.

Дуже поширеною на Поліссі є назва сіл Буда. Походить від давньоскіфського «дім», «будинок». У середні віки будами називали заводи з виробництва поташу.

Наприкінці XVI і на початку XVII століття у Київському і Брацлавському воєводствах Речі Посполитої діяло понад 50 буд (поташних заводів). Один із найбільших був у Демидові. Про нього варто розповісти детальніше. Читачам, далеким від хімії, необхідно пояснити, що поташ (К2С03) — це карбонат калію, світло-сірий порошок. Він широко застосовується в хімічній промисловості, виробництві скла, фарб, миючих засобів, вичинці шкіри тощо. Тож і не дивно, що в середні віки на поташ у Європі був надзвичайно великий, навіть шалений попит. Тому з Київщини у найбільший порт Речі Посполитої Гданськ суцільними валками йшли підводи, запряжені волами і кіньми, вщент завантажені діжками з поташем.